«…Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у
нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
І тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння.
Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий
беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця
ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i
встаю, накупаний цими пахощами, — лiто, лiтечко!..»
М. Стельмах. «Гуси-лебеді летять» (фрагмент).
Читаючи автобіографічну
повість Михайла Стельмаха, уявно
повертаєшся у дитинство -
дивовижну,неповторну пору, за якою шкодуєш лише тоді, коли вона
промайне.
Повість вивчається за шкільною програмо у 7-му класі.
Пропонуємо переглянути фільм за мотивами цієї повісті за посиланням: https://youtu.be/6haDhpuWSBc
Немає коментарів:
Дописати коментар