14 січня 1942 року в селі Заболоття народився Василь Степанович Гей – визначний волинський поет, прозаїк, публіцист, автор понад 30 книг для дітей і дорослих, багатьох статей у всеукраїнській та обласній пресі. Лауреат Міжнародної премії імені Дмитра Нитченка, Всеукраїнської премії імені Андрія Головка та обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського. Заслужений діяч мистецтв України.

«Ось тобі, пане Степане,
кровина твоя,
ось тобі, діду Прокопе,
мрія твоя,
ось тобі, славна родино,
орач,
садівник
і коваль…»
Ішов 1942 рік.
Не судилося нашому краянину стати орачем у буквальному значенні цього слова. Натомість доля обдарувала його письменницьким хистом, вділивши щедрий шмат літературного поля.

«У кожного з нас є життєва основа,

Щоб ми не загрузли у будні сумні.

Я дякую Небу за дар Божий слова,

Що творчістю й долею стало мені…»

Патріот української мови Василь Гей багато творів присвятив рідному слову, котре незважаючи на всілякі утиски, живе і відроджується, мелодійно дзвенить «вітром у житі, співом жайвора, сріблом криниць».

«Я знаю: гоже Боже слово,

Переживе усіх убивць».

Він любив гарне слово і сам був гарний у слові. Поділяв думку, що мова повинна бути «чиста, як сльоза». Обурювався, коли засмічували мову «усіляким матюччям»: «…гидкий, брудний, безсоромний чужинецький матюк – це не просто вуличне словесне лушпиння, а пошесть, отруйна іржа, що роз’їдає суспільство, така ж, як і чорнобильська, нуклідна загроза довкіллю і здоров’ю людини…». А чого варті «мовознавчі походеньки» небайдужого публіциста вулицями міста! Від його пильного ока не могли заховатися ні назви–покручі, ні іноземні написи, що взяли в облогу древній Лучеськ, а відтак і нашу свідомість.

Саме Василь Гей став організатором видання літературного альманаху «Світязь», започаткував акцію «Урок веде письменник».

Завдяки громадській активності, наполегливості Василя Гея була втілена в життя його ідея проведення поетичного свята «Лісова пісня», яке щорічно відбувається в урочищі Нечимному.

Міцно закорінений у рідну землю, напоєний чистотою природних і духовних джерел, Василь Гей зумів виростити своє творче дерево, яке вродило поезією, прозою, словом гарячої публіцистики – на захист природи і мови.

«Радо зігрілась Тарасовим словом.

Кожна хатина і кожна сім’я.

Доки живе рідна пісня і мова,

Доти жива Україна моя…»