26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально
зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції
турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини
не відповідали плану випробування, його не скасували.
Експеримент почався 26
квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька
секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1).
Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю
ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна
пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням
вертолітної техніки аж до 10 травня.
На момент аварії в
приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув
старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від
опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози
опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в
москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що
спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.Наступного дня після аварії
урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків
та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).
У повідомленні КГБ
вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му
енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках
міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою,
тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те,
що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.
На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців.
Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку
Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної
розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних
військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних
роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних
родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС
СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними,
участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з
них захворіли. Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту,
приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини
потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу –
водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після
аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися
майже 8,5 мільйони людей
Немає коментарів:
Дописати коментар