Давньоукраїнський звичай

 

    Тиждень після Великодня традиційно називають Світлим. Він закінчується Провідною або поминальною неділею, проводами, провідками, гробками, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю. Існують різні назви цього дня (залежно від регіону).

    У кожному регіоні з цим святом пов’язані свої звичаї, але спільним є те, що сім’ї збираються на кладовищах, щоб помолитися за близьких, що пішли у вічність. Вважається святим обов’язком відвідати могили і вшанувати рідних, близьких, друзів, з ким нам дав Господь разом жити, працювати, творити добро, протистояти злу, любити Бога і людей та свою Україну.

    В ці дні українці провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними “поспілкува­тися”, здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

    Поминання родичів на Проводи — давньоукраїнський звичай, що отримав своє місце і у християнському календарі. Його не змогли викорінити заборони впродовж довгих десятиліть за радянської влади. Радуниця чи Радониця не раз згадується у давньоруських літописах: «На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице» (1372).

    Більше про все у книгах: